Риніофіти – перші наземні рослини

Від часу виникнення життя на нашій планеті і до виходу рослин на сушу пройшло багато часу. Вода стала не тільки колискою життя, а й основним середовищем його подальшого розвитку. Водне середовище має свої переваги. Щоб жити у воді, рослинам не потрібні спеціальні опорні структури, бо вода сама, маючи значну густину, підтримує орга­нізм. Рослини в товщі води пересуваються або пасивно, тобто з водни­ми течіями, або активно, рухаючись за допомогою джгутиків, або ж при­кріплюються до якоїсь опори і ведуть нерухомий спосіб життя. У воді коливання температури менш різкі, ніж на сущі, обмін речовин із довкіллям у рослин здійснюється всією поверхнею тіла. За водних умов значно полегшене і розмноження рослин; спори і гамети, вільно рухаю­чись у воді, забезпечують успішне розмноження та розселення видів.

Спочатку рослини могли жити у воді лише на певній глибині від по­верхні. На поверхню води вони змогли вийти тільки тоді, коли навколо Землі утворився озоновий шар, який зменшив згубний вплив ультрафіо­летового випромінювання на живі організми. Утворення озонового ек­рану також дозволило рослинам вийти на сушу, до цього для них недо­сяжну.

Ми дуже мало знаємо про перші рослини, бо вони всі вимерли, та й викопних решток тих рослин знайдено небагато. Проте вчені все ж за відбитками, залишеними давніми рослинами, змогли відтворити не лише зовнішній вигляд перших мешканців суші, але й вивчити особливості їхньої будови.

Наука, що вивчає викопні рослини, називається палеоботанікою і є галуззю ботаніки.

Основним способом розмноження перших наземних рослин як вимер­лих, так і сучасних було спорове розмноження, яке характерне і для во­доростей, про що ви вже знаєте. Всі вищі рослини, які розмножуються спорами, ботаніки об'єднують під спільною назвою - вищі спорові ро­слини. До них відносять відділи Риніофіти, Зостерофілофіти, Тримсрофіти, Псилотофіти, Бріофіти (Мохоподібні), Лікоподіофіти (Плауноподібні), Еквізетофіти (Хвощеподібні) і Поліподіофіти (Папоротеподібні). Пред­ставники перших трьох відділів - виключно вимерлі рослини, інші від­діли представлені як вимерлими, так і сучасними групами рослин (так­сонами).

Спільним для всіх рослин, що освоїли для свого існування сушу, яка є значно складнішим для життя середовищем, є розчленування тіла на надземну і підземну частини відповідно до двох частин середовища - повітряного і ґрунтового.

ВІДДІЛ РИНІЄПОДІБНІ, АБО РИНІОФІТИ

До відділу Ринієподібні належать виключно викопні рослини, які жил и па Землі близько 450 млн. років тому. Перші наземні рослини зростали на берегах водойм і мілководдях, що час від часу затоплювалися або підсихали.

Вперше риніофіти були знайдені в Канаді ще 1859 року. Але тоді ця знахідка залишилася поза увагою вчених. І знову їх відкрили восени 1912 р. біля села Райни (звідки вони й отримали свою назву) в Шотландії сільський лікар У. Маккі, що для власного задоволення займався і геологією, зробив зріз у породі і раптом побачив прекрасно збережені рослинні залишки. На голому, тонкому стеблі знаходились трохи витягнуті в довжину кульки з товстими стінками. Як з'ясувалося пізніше, це була найдавніша на Землі рослина.

                                                 Перші рослини

Риніофіти мали дуже примітивну будову. Їх тіло складалося з гілочок, які щоразу розгалужувалися на дві рівні частини. Такий спосіб роз­галуження називають дихотомічним. У них ще не було листків і справж­ніх коренів. До ґрунту риніофіти прикріплювалися ризоїдами (від грец. ридза - корінь і еідос - вигляд). Проте внутрішня будова у них вже була набагато складніша, ніж у водоростей, що дозволило їм вижити на суші. Так, у покривній тканині риніофітів з'являються продихи, через які від­бувається газообмін і випаровування води. Пересування речовин здій­снюється спеціальними клітинами, які утворюють спеціалізовану про­відну тканину. Проте механічних тканин, які могли б забезпечити опо­ру надземним органам, риніофіти не мали. Тому, імовірно, вони і були невеличкими рослинами, які не перевищували 50 см за висотою при діа­метрі стебла 0,5 см. Гаметофіти риніофітів не відомі. Нині відомо декілька десятків видів риніофітів.

Вчені вважають, що всі відділи сучасних наземних рослин походять саме від риніофітів.

Найдавнішим представником відділу Риніофіти є куксонія. Вона ста­новила собою невеличкий кущик до 7 см заввишки. Росла звичайно на заболочених низовинах. Залишки куксонійі схожих рослин (хлорнеофіта, ринії, псилофіта) знайшли в Чехії, у США, у Західному Сибірі.

Найкраще вивчена ринія, імовірно, найбільша з усіх, жила на бо­лотистих місцях і сягала 50 см заввишки, а товщина стебла — близько 5 мм. Стебло в ринії завершувалося куполом, де знаходилися спори.

Від риній виникли псилофіти. Псилофіти - це сучасні тропічні і субтропічні рослини. Їх відомо всього близько 20 видів. Вони не мають листків і галузяться дихотомічно. Середня висота рослин 25-40 см, хоч окремі види псилофітів сягають 1 м заввишки.

Внутрішня будова у псилоподібних така ж примітивна, як і у риніофітів. Проте, па відміну від останніх, у них добре вивчений гаметофіт, який розвивається у ґрунті або тріщинах кори дерев. Гаметофіти дуже дрібні, не більші 2 см, мають вигляд нитки і дихотомічно галузяться.